Лікар Комаровський про фізкультуру

Фізкультура в школах. Як врятувати українських дітей (Комаровський)

В ситуації, коли потрібні революційні та принципові рішення, ми намагаємося обмежитися напівзаходами

Про фізкультуру в початковій школі. Відразу обмовлюся, що моя думка – це думка лікаря, а не педагога. Але оскільки фізкультура як ніякий інший предмет пов'язана зі здоров'ям, тут мені є про що сказати.

Почнемо з того, що ситуація зі здоров'ям школярів катастрофічна. Більшості батьків ніколи – вони зайняті виживанням, діти знерухомлені, метаються між гаджетами і телевізором, без обмежень їдять солодощі, дитячий спорт в країні знищено, а державні мужі замість тисячі стадіонів для дітвори побудували чотири стадіони для дорослих хлопчиків і пишаються проведеним Євро.

Шкільна фізкультура — чи не єдиний спосіб змусити дітей бути людськими дитинчатами в природному, біологічному сенсі — бігати, стрибати, скакати, ховатися, падати, відчувати біль у боці, спрагу, втому, задишку, серцебиття, болі в м'язах — це все, що необхідно.

У початковій школі фізкультура повинна бути щодня. Кожного дня. Це той мінімальний рівень, який дозволить дітям тримати себе у фізичній формі.
Якщо заняття проходять два рази на тиждень, це просто галочка на запаленій совісті дорослих.

Фізкультура у вигляді третього уроку між алгеброю і географією — це абсолютна маячня

Перспективна завдання фізкультури початкової школи — виявити варіанти фізичної активності, які для конкретної дитини є оптимальними з урахуванням її особистих пристрастей та індивідуальних анатомічних особливостей. На цій підставі вчитель рекомендує конкретний вид спорту, і після початкової школи дитина займається цим спортом щодня після уроків.

Фізкультура у вигляді третього уроку між алгеброю і географією — це абсолютна маячня.

Повертаємось до початкової школи. Завжди і в будь-яку погоду (за дуже рідкісним винятком) фізкультура повинна бути на свіжому повітрі. Цього не відбувається перш за все тому, що і вчителі, і батьки віддають перевагу залу, керуючись особистими уявленнями про те, що дитині добре і корисно.

Завдання уроку: дитина зобов'язана спітніти і втомитися, при цьому вона повинна здійснювати максимально природні рухи: біг, стрибки, присідання, підтягування, кидання предметів і т. д. Як все це організувати, як надати форму гри, як зробити веселим та цікавим - це і є головне завдання вчителя.

Потрібно повністю залишити вчителя в спокої. Припинити вигадувати за нього, яким видом спорту можна займатися, а яким ні.

На уроках фізкультури жодної академічної теорії.

Поєднувати фізкультуру з навчанням дітей правилам безпеки спортивної та невідкладної допомоги взагалі та при травмах зокрема.

Насправді все дуже просто, але в ситуації, коли потрібні революційні та принципові рішення, ми намагаємося обмежитися напівзаходами і радіємо, коли вдається прибрати з програми всі ці «шикуйсь, струнко, на перший-другий розрахуйсь».

Звільнити вчителя, розв'язати йому руки, надати повну тактичну самостійність у межах зрозумілої і йому, і батькам стратегії — це ж фактично визнати повну непотрібність Академії педагогічних наук, яка вдень і вночі зайнята створенням пут, що зв'язують вчителів.

У медицині все те ж саме, один в один.

Віддайте академічні гроші вчителям, зробіть їх поважними, вільними, розглядайте здоров'я дітей як критерій ефективності і правильності школи.

Резюме: звичайно ж, нова програма з фізкультури - це набагато краще, ніж те, що було (є), і низький уклін авторам-творцям, які шарпаються між заляканими вчителями, які бояться всього нового та великими недоступними академіками.

Але особисто я хотів би бачити не програму з фізкультури у початковій школі, а стратегію, що дає вчителю відповіді на питання про те, що таке добре і що таке погано. Коли, скільки, в яких умовах, як, з яким інвентарем, в якій послідовності — все це вирішує вчитель і тільки він.

Жебрак, безініціативний і безправний учитель, повністю залежний від диктату вчених, від педагогіки і придуманих ними програм — це найгостріша проблема сучасної української школи. Вирішити цю проблему напівзаходами при активному саботажі академіків не можна.

Текст публікується з дозволу автора.